Лавровський Микола Олексійович (21.11(03.12).1828 – 18(30).09.1899) – філолог, академік Петербурзької АН (з 1890 р.). Народився в Тверській губернії. Закінчив Головний Педагогічний інститут (1851 р.). У 1852 – 1875 рр. працював у Харківському університеті (з 1855 р. – професор, у 1862 – 1874 рр. – декан історико-філологічного факультету). У 1875 – 1882 рр. – директор Ніжинського історико-філологічного інституту, у 1883 – 1899 рр. – ректор Варшавського університету. Наукові праці присвячено словесності, проблемам російської мови, історії виховання та теорії педагогіки.

Лейпунський Олександр Ілліч (24.11(07.12).1903 – 14.08.1972) – фізик-експериментатор, академік АН України (з 1934 р. – наймолодший з академіків). Народився у с. Драглі (тепер – Польща). Закінчив Ленінградський політехнічний інститут (1926 р.). У 1929 – 1941 рр. працював у Харківському фізико-технічному інституті (з 1933 р. до 1938 р. – директор). Одночасно читав лекції в Харківському університеті. У липні 1938 р. заарештований, у серпні того ж року звільнений «у зв’язку з припиненням справи». У 1941 – 1952 рр. працював в Інституті фізики АН України (в 1944 – 1949 рр. – директор), з 1950 р. – завідувач відділом Фізико-енергетичного інституту в Обнінську (Росія, нині інститут носить його ім’я). Наукові праці в галузі атомної, ядерної, нейтронної і реакторної фізики, ядерної енергетики. Спільно з А. К. Вальтером, К. Д. Синельниковим та Г. Д. Латишевим вперше в СРСР здійснив розщеплення ядра атома літію штучно прискореними протонами (1932 р.). Показав можливість розширеного відтворення ядерного пального в ядерних реакторах на швидких нейтронах, очолював у СРСР роботи по створенню таких реакторів. Герой Соціалістичної Праці (1963 р.), лауреат Ленінської премії (1960 р.).

Савченко Володимир Захарович (нар. 09.12.1938 р.) – поет, драматург, режисер. Народився у с. Ястребенька Житомирської обл. Закінчив філологічний факультет Харківського університету (1961 р.), після чого деякий час викладав у Харківському текстильному технікумі. Згодом закінчив режисерський факультет Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого. Працював головним режисером обласних музично-драматичних театрів в Івано-Франківську та Кіровограді, з 1991 р. – головний режисер Житомирського державного телебачення, режисер-постановник Житомирського обласного музично-драматичного театру ім. І. Кочерги. Член Спілки театральних діячів України та Національної спілки журналістів України. Автор поетичної збірки, режисер-постановник театральних п'єс і теле- і радіопрограм. Лауреат премії ім. І. Огієнка (1999 р.).

Данилевський Олександр Якович (28.11(10.12).1838 – 8.06.1923) – засновник вітчизняної біохімії, член-кореспондент Петербурзької АН (1898 р.). Закінчив медичний факультет Харківського університету (1860 р.). У 1863 – 1871 рр. професор Казанського університету, у 1872 – 1875 рр. працював у Воронежі, Харкові, Петербурзі, потім – у Німеччині і Швейцарії. З 1885 р. – професор Харківського університету, з 1892 р. – Військово-медичної академії в Петербурзі. Основні праці присвячені ферментам, хімії білків і питанням харчування. Запропонував теорію будови білкової молекули, «теорію елементарних рядів». Організував разом з братом, В. Я. Данилевським, видання першого вітчизняного фізіологічного журналу.

Павловський Андрій Федорович (29.11(11.12).1788 – 5(17).02.1857) – математик. Вихованець Харківського університету, з 1815 р. почав читати лекції (з 1819 р. – екстраординарний, з 1826 р. – ординарний, з 1845 р. – заслужений професор). У 1837 – 1838 рр. – ректор Харківського університету. Наставник М.В. Остроградського.

15 грудня 1893 р. відбулось перше засідання «Товариства фізико-хімічних наук» на чолі з М. М. Бекетовим та І. П. Осиповим.

Сомов Орест Михайлович (псевдоніми – Порфірій Байський, Мешканець Галерної гавані) (10(21).12.1793 – 27.05(08.0).1833) – письменник, перекладач. Народився у м. Вовчанськ (тепер – Харківської обл.). Закінчив Харківський університет. 1817 р. переїхав до Петербургу, де був членом Вільного товариства любителів російської словесності. Співпрацював у часописах та альманахах. У 1830 – 1831 рр. видавав «Литературную газету», де друкувалися А. Дельвіг, О. Пушкін. Автор віршів і критичних статей, один з перших зробив спробу дослідити романтизм як новий літературний напрям.

Каганович Нухим Аронович ( 27 . 12 .1903 – 9.03.1938) – мовознавець, член-кореспондент АН України (з 1934 р.). Народився в Бердичеві. Закінчив Харківський інститут народної освіти (1925 р.), де працював у 1925 – 1927 рр., одночасно у 1926 – 1927 рр. – співпрацював у редакції газети «Красная Армія». У 1934 – 1936 рр. – директор Інституту мовознавства АН України, у 1936 – 1937 рр. – професор, завідувач кафедрою мовознавства Київського університету. Заарештований 27 листопада 1937 р. за сфабрикованим звинуваченням (участь у діяльності антирадянської української націоналістичної терористичної організації. Страчений. Реабілітований посмертно у 1956 р.

Бакуменко Данило Олександрович (нар. 31.12.1918 р.) – письменник, перекладач. Народився у с. Деркачі (тепер Дергачі Харківської області). Закінчив філологічний факультет Харківського університету (1946 р.) та редакторський факультет Військово-політичної академії (1952 р.). Учасник Великої Вітчизняної війни (доброволець студентського батальйону, політрук розвідроти, секретар комсомольського бюро полку, з 1943  – помічник начальника політвідділу дивізії, кілька разів поранений і контужений, воював під Києвом, Харковом, на Курській Дузі, у Прибалтиці і т. ін.). До 1961 р. служив у лавах Радянської Армії, працював військовим журналістом, директором Бюро пропаганди художньої літератури Спілки письменників України. Член Спілки письменників СРСР з 1956 р. Автор книжок лірики та поем, перекладів. Нагороджений двома орденами Вітчизняної війни І ст., орденом Вітчизняної війни ІІ ст., двома орденами Червоної Зірки, медалями.